Найголовніша для мене проблема постійних хвороб це не те, що щось людина не встигне зробити. Ні, це не найстрашніше.
Найстрашніше — це манера поведінки, що уникає. Тобто людина звикла тікати від труднощів.
Як наприклад дитина боїться контрольної математики. Вчителька бала суворою, вона боїться «схопити» двійку. і вона дуже хоче захворіти.
Загалом у хвороб є своя вторинна вигода. Але і це не найстрашніше, як на мене.
Найстрашніше - це постійний знижений фон настрою . І ми звикаємо до цього зниженого тла свого настрою. Нам стає важко радіти, ми ніби перманентно перебуваємо в якійсь млявій депресії. І радіти стає все важче.
Мені дуже подобається метафора «сипучі піски». Ми як у піски провалюємося. І чим далі тим гірше. І тим важче вибиратися. Зникає не тільки радість, а й інтерес і енергія. Рухатися і розвиватися стає все важче.
І я помічаю, що навіть якщо відбувається якась радісна подія, мозок за звичкою це згладжує, оскільки звичка це риса характеру.
Тобто через те, що треба навчитися жити, не вдаючись до хвороби, так ще мозок треба навчити бачити цю радість, а не «знебарвлювати» її за звичкою.
А що Ви думаєте з цього приводу? Пишіть у коментарях.
Доєднатися до курсу можна за посиланням https://www.sablinatz.com/psikhosomatichni-rozladi
Comments